2018-01-27
Ця пам’ятна дата відзначається щороку 27 січня відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Приурочена вона до дня 27 січня 1945 року, коли Радянська Армія визволила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі, через який пройшли близько 1,3 мільйона людей та більше мільйона з них було вбито гітлерівцями.
Цього дня світ вшановує пам’ять жертв нацизму — євреїв та ромів, яких нацистський режим нищив за національною ознакою.
Дані про кількість жертв Голокосту відрізняються: дослідники називають цифри від шести до майже двадцяти мільйонів людей. Та у будь-якому випадку Голокост — це уособлення людських страждань з одного боку і нелюдської жорстокості — з іншого. Це універсальний символ трагедії для усього людства.
В’язнів нацистського концтабору Аушвіц звільнили війська Першого українського фронту. Першими браму головного табору відкрили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону запорожця Анатолія Шапіро. На сусідній табір Біркенау наступали бійці 107-ї Кременецької дивізії під командуванням полтавчанина Василя Петренка. Північний шлях до табору звільняла 152-га танкова бригада під командуванням Анатолія Ковалевського з Чернігівщини. До Аушвіца й Біркенау генерали Красавін і Петренко «за власною ініціативою» увійшли 27-28 січня 1945 року. Наступного дня командування доповідало «нагору»: у концтаборі і його філіях залишилося кілька тисяч в’язнів із різних країн Європи. Євреїв майже немає: знищені. Очевидці-військовики зазначали, що й тих людей не вдалося б урятувати, якби командири не виявили «свавілля», а дотримувалися директиви Сталіна № 5614. Адже він, знаючи про масову «евакуацію» і нищення в’язнів в Аушвіці, вимагав першочергового захоплення заводів й копалень Сілезії.
За даними істориків, в Україні під час Другої світової війни нацисти знищили близько 850 000 – 900 000 євреїв.